• Wide screen resolution
  • Narrow screen resolution
  • Increase font size
  • Decrease font size
  • Default font size
фото Кельменців

“Моє містечко”

А моє місто невеличке,
Привітне і негомінке,
Немов закохане обличчя,
Завжди усміхнене таке.
Тут завжди з кимось по дорозі,
І бесіді нема кінця,
І усмішки дарують друзі,
Що їм напрочуд до лиця.
Тут кожен ранок добрий справді,
Бо восени чи навесні
Добра вам побажати раді
Дорослі, літні і малі.		Тут майже всі знайомі очі,
І голос впізнаю усіх...
Міняти ні на що не хочу
Я рідних Кельменців своїх.
Хтось тут зупинить на "півслова",
Хтось пожартує на ходу.
І на душі тепліше знову,
Хоч щось було не до ладу.
Ірина Сухарєва
Богдан Прокопович Гура PDF Друкувати Електронна адреса

...Поезіє! А як же розповить,
Очистити слова від павутиння?
Від мертвого й засохлого лушпиння
Звільнити як твою пахучу віть?
Богдан Гура

Гура Богдан Прокопович   Гура Богдан Прокопович народився 1 листопада 1944 року в селі Шишківці Борщівського району Тернопільської області. Сирітська доля розпорядилася так, що його виховувала тітка. Закінчив філологічний факультет Чернівецького держуніверситету ім.. Ю. Федьковича. Під час навчання в університеті подружився із студентом медінституту Володимиром Івасюком. Саме тоді з’являється плід їх спільної творчої праці – славнозвісна „Балада про мальви”, яку у свій час виконала Софія Ротару у телефільмі „Пісня буде поміж нас”. Газета „Молодь України” 27 липня 1985 року писала: „Творчі досягнення співачки сконцентровано у її найкращих творах. Одним з них стала „Балада про мальви” Володимира Івасюка, створена на слова поета Богдана Гури”.
    Ось як згадує про цей період сам Богдан Прокопович: „До спільної праці над піснею „Балада про мальви” ми не були особисто знайомі... Він (Володимир Івасюк) сам розшукав мене. Прийшов ввечері в студентську кімнату і сказав , що хоче написати зі мною пісню.
    ... Тоді я не знав, що Володя уже мав готову музику, але шукав відповідного вірша...”(із зб. „Осінні яблука”). Майстер народної творчості України Дмитро Погоджук після зустрічі з В. Івасюком, на якій той заспівав рядки з пісні, вишив композиторові рушник зі словами пісні Б. Гури. На жаль, Володі вже тоді не було.
    Під час навчання Богдан Прокопович знайомиться із майбутньою дружиною – співочою і привітною Марічкою родом із Лукачан, яка стала йому надійною і вірною супутницею у житті. Так доля привела його у 1970 році в редакцію Кельменецької районної газети, де увесь свій трудовий шлях Б. П. Гура пропрацював головним редактором.
    Вірші БогданаПрокоповича друкувалися в районних, обласних, республіканських газетах та журналах, альманахах. У 1994 році у Кельменцях вийшла перша збірка поета „Осінні яблука”, а у 2004 році у видавництві „Букрек” з’являється друга збірка „Мелодія слова”, де в розділі „Усіх нас музика єдна” уміщені вірші Б. Гури, що вже стали піснями, музику до яких написали такі композитори, як-от: Володимир Івасюк („Балада про мальви”), Павло Дворський („Товариство моє”, „Нас багато по світу”), Ярослав Вишиваний („Верби над прутом”, „Принеси мені мрію”), Іван Балацький („Зацвіла білим цвітом любов”), Бориса Бібікова („Журавка”, „Кельменчаночка”, „Усіх нас музика єдна”), Володимир Крупко („Жолуді”, „Ти знову від мене поїхала”). У цій же збірці ви знайдете прозові твори та переклади Б. П. Гури.


БАЛАДА ПРО МАЛЬВИ

Заснули мальви біля хати.
Їх місяць вийшов колихати.
І тільки мати не засне,
Мати не засне,
Жде вона мене...

О мамо рідна , ти мене не жди,
Мені в наш дім ніколи не прийти –
З мойого серця мальва проросла
І кров’ю зацвіла.
Не плач же, мамо, - ти ж бо не одна –
Багато мальв насіяла війна,
Вони шепочуть для тебе восени:
„Засни, засни, засни, засни”.

У матерів є любі діти,
А у моєї тільки квіти.
Самотні квіти під вікном
Заснули вже давно.

Як зійде сонце – вийди на поріг,
І люди вклоняться тобі до ніг.
Пройдися полем – мальви буйних лук
Торкнуться твоїх рук.
Життя – як пісня, що не віддзвенить.
Я в мальві знов для тебе буду жить.
Якщо ж я ласку не встигла принести –
Прости, прости, прости, прости...

Балада про мальви

МОНОЛОГ ВИШИВАНКИ

Я – з шепоту рути, із сині вкраїнського неба,
З гуцульського вітру, з полтавських пшеничних колось.
І так мені серця людського треба,
Як серцю людському потрібно когось.
А часом, буває, стає мені шкода
Сестриць моїх рідних, коханих сестриць.
Коли їх на галстуки чорні підвішує мода,
Я плачу від смутку і падаю ниць.
Я – з щирої пісні й з людської німої печалі.
Я – з гордих козацьких усмішок батьків,
Я – доля Вкраїни, що стоїть на високім причалі
І кличе додому дорослих синів.
Мене забути – це значить зректися матусі і батька.
Мене забути – це значить забути Вітчизну і дім.
Я у світової історії славу собі придбала
І, випрана часом, пливу по житейській воді.
Пливу в шепоти рути й до сині вкраїнського неба.
До гуцульського вітру й до полтавських пшеничних колось.
І так мені серця людського треба.
Як серцю людському потрібно когось.

Монолог вишиванки

УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО

Ставши, друзі, під вкраїнський прапор,
Українське слово бережім.
Ми його казати маєм право.
Ми ж у ріднім домі не чужі.
Наше слово, як сльозина, чисте.
Наше слово в душах пророста.
Добре і ласкаве,
Гостре і вогнисте,
Є у ньому правдонька свята.
Ми в майбутнє зірко задивились.
Бо приходить вже ота пора,
Щоби в Україні всі гордились
Лицарями слова і пера!
Присягнімось, друзі, щоб у слово
Не впускати зради і брехні.
Хай квітує українська мова,
З рідним словом більшає рідні!
Наше слово, як сльозина чисте,
Наше слово в душах пророста.
Добре і ласкаве,
Гостре і вогнисте.
Є у ньому правдонька свята.

Українське слово

ВІТРЯКИ

Розкажіть, вітряки, розкажіть
Про життя свого першопочаток,
Як вітрів гостролезі ножі
Перед вами ставали на чати.
Розкажіть, вітряки, розкажіть.
Розкажіть, вітряки, розкажіть,
Як болять вас натруджені крила
І чи видно з вершини століть
Ту журу, що вас так зажурила.
Розкажіть, вітряки, розкажіть.
Розкажіть, вітряки, розкажіть,
Чом ви птицями так і не стали,
Не діставшись небес верховіть,
Чом на древні зійшли п’єдестали.
Розкажіть, вітряки, розкажіть.
Розкажіть, вітряки, розкажіть.
Як отам, над сільськими горбами
Україна в поклоні стоїть
І, як мати, шепоче губами:
„Не мовчіть, вітряки, говоріть”...

Вітряки